"Ми - діти війни"
Війна вустами дітей… Це як мінімум не справедливо. Не кажучи вже про те, що це страшно, моторошно і боляче. А ще – до сліз. Особливо коли жовто-блакитний стяг знедолено обіймає свіжі квіти на дитячих могилах. Сльози обпікають душу холодом жорстокої реальності: так не повинно бути!!!
Саме про це сьогодні говорили на відкритому виховному заході «Ми – діти війни», який провела з учнями 3-А класу класний керівник Оксана Ботар.
Підносячи маленькі ручки до Бога, у молитвах просили третьокласники, щоб чим скоріше закінчилася війна. Гине цвіт нації. Гинуть невинні. Гинуть діти. У віршах та піснях, інсценівках та танцях школярі передали весь біль та страх, все горе та муки, які сьогодні терпить кожен українець. Кожен по-своєму.
Вчителька разом зі своїми вихованцями підготували неймовірно щемні та теплі слова для всіх, хто так чи інакше причетний до цієї війни: це лікарі, волонтери, священники та власне воїни-герої.
Батьки, які були присутні на заході, а також колеги Оксани Йосипівни не стримували сліз та слів подяки за неймовірно душевну атмосферу, що панувала в залі, та настрій віри і надії на якнайшвидшу перемогу.
Хвилиною мовчання згадали всіх, хто став жертвою братовбивчої війни. З любов’ю. З журбою. З невимовною тугою. З вдячністю. Зі звуками метроному, який вже більше року відбиває це нескінченне 24 лютого. І відбиватиме вічно.
Слава тим, хто з честю поляг за рідну землю. Шана тим, хто сьогодні бореться ще і за цю честь.
Повертайтеся додому. Вас чекають діти. Діти війни. Хоча так і не повинно бути…
